МОЯ ТВОРЧІСТЬ

                
                             Моє село Стахорщина

Знайомтеся – це ми,

Козацькі  нащадки.

Історію села

Залишимо на згадку.

Серед верб в мальовничій долині

Простяглось невеличке село.

Таких назв більш нема в Україні -

Люди кажуть «сто гір» тут було.

Катерина колись проїжджала -

Красою його вражена була

Село наше Стогорщина назвала,

Відтоді, можливо, й назва пішла.

В історії написано інакше:

Поміщик Стахорський тут жив,

Трохи пізніше, цими землями

Кирило Розумовський володів.

Село наше Стахорщина прадавнє:

Колись жило багато козаків

Вони його на річці заснували,

В ярузі, захистившись від вітрів.

В нас річка протікає Молотечка,

На ній стояло п’ять млинів колись

Тут соловей пісні свої співає

У верболозах, що навколо річки простяглись.

Криниця є з цілющою водою

Усі недуги вилікує вмить,

Водичкою напоїть всіх живою

Здоров'я дасть на цілий вік!

А ще: борок, ставок, озерце,

І не одне ми маємо джерельце.

Наш ліс на ягоди й гриби багатий,

Повітря чисте, як в  Карпатах!

Тепер ви знаєте про нас багато,

Тож приїздіть

У нас не гірше ,

Ніж в  Карпатах!
                              Серпень 2019

         ЛИСТ СОЛДАТУ

Привіт, солдате!

Я пишу тобі листа

Із мирного куточка України,

Бо завдяки тобі

Тут не шумлять жахливі буревії,

І градами не поливають,

І постріли тут не лунають.

Тримайсь, солдатику,

І бережи наш край,

Ти не пускай у нього ворогів проклятих!

Розбий їхні війська

І рознеси дотла,

Щоб була вільна кожна

Українська хата.

Звертаюся, солдате мій, до Бога,

І день, і ніч молюсь за тебе я,

Бо хочу, щоб вернувся ти живим зі Сходу,

Щоб ненька тебе знову обняла

Додому, щоб приніс ти перемогу,

Ту, про яку ми мріємо щодня!

Спасибі тобі, рідний, за свободу,

За квіти волошкові у житах,

За вільний подих вітру у гаях,

За те, що не стріляють кулемети  

У моїх рідних Сіверських краях.

                                    2018 рік   

      Обірвалось життя

Пішов на війну  молодий хлопчина

Побачив, що страждає ненька Україна

Почувся постріл й пронизливе виття

Рана смертельна обірвала життя

Обірвалось хлопчини життя

І додому з війни вже нема вороття

В нього жінка вдовиця і дитя сирота

Обірвалось навіки життя

Жінка  ридала, дитина страждала

Бо чоловіка і батька в родині не стало

Забрала його триклятуща війна

Хлопця вже більше в живих нема.

Гинуть хлопці на Донбасі, матері ридають

Домовину обережно в землю опускають

В голові у мене думки лиш одні,

Щоб в Україні не було війни,

Щоб не плакали діти,

Щоб сім'ї всі разом змогли порадіти

І будь той проклятий хто війну розпочав,

І,щоб він її- завтра ж пограв 

                                        2019 рік

            

                      Весна

         Тихо…   Тільки  ліс  шумить  довкола 

        Чути  щебіт пташечок

        Глянув  я, і   вже   усюди

        Бджілки    весело  гудуть.

        Ось  травичка  колихнулась

        І  кульбабка  зацвіла

        Всі  радіють:  звірі,  люди

        Що   настала  вже  весна.     

                                    8 років, 2014 рік  

     

 Вірш «Зустріч птахів»

Весняний день, і сонечко завзято

Виблискує промінням у саду.

Птахи летять із вирію додому –

Вони з собою нам несуть весну.

   - Ми знову тут, ми знову прилетіли,-

  Співає соловейко у саду.

   - Тут все знайоме і душі все миле,

  Ніж в тому у далекому краю.

- Ти бачив? Тут нічого не змінилось:

  Дерева знову пишно зацвіли,

  Під стріхою моє кубельце залишилось,-

  Щебече ластівка вгорі.

-        Як гарно, що ми знов зустрілись!-

Пищить синиця у дворі.

Змахнувши крильцями у гору полетіли

Цвірінькаючи пісеньки свої.

                                         9 років,2015 рік

  Плаче наша Україна

  Плаче наша Україна

  Від руїн, обстрілів і смертей

  На полях пориті скрізь могили,

  Що немов кургани у степах.

 Рік тому боролись всі за волю,

За свободу, за Європу, за права,

А сьогодні захищаєм знову,

Україну від Московського ярма.

Знову Дике поле повернулось

Знову витоптані й спалені поля

Наче у минуле зазирнули,

Тільки є різниця тут одна…

Ми тоді боролись проти турків,

Захищали неньку від татар,

А тепер іде війна із «братом»,

Який з нами проти німців воював

Скільки ще тебе топтати будуть

Рідна наша, матінка Земля?!

Скільки молоді загине знову?

Захищаючи свободу і права!

                                  9 років, 2015 рік

Першій вчительці

Чотири роки промайнуло                                                       

Немов за вікнами весна,

А ще недавно Ви вели нас,

За руки взявши, у свій клас.

Ви нас, маленьких, неумілих

Учили грамотно писати,

 Любить країну свою рідну

  І про батьків не забувати.

А як були ми не слухняні,

То Ви терпіння з нами мали,

Хоч інколи нас і сварили,

Та все одно ми Вас любили.

Я не забуду перший клас

І вашу посмішку ласкаву,

Ваш погляд ніжний, щирий, милий

Завжди я буду пам’ятать.

А Ви на фото подивіться,

Мене згадайте, посміхніться

Згадайте перший мій дзвінок,

Що нас покликав на урок

           

І перший танець, першу пісню,

І перший віршик, що читав,

Листівку з сонечком згадайте,

Як  я в ній "МАМА"  написав

Зв’язок зі мною Ви тримайте,

Мене в душі не забувайте,

Поради й далі надавайте,

Хоч інколи, та  пригадайте.

                                       9 років, 2015 рік